Про В.Е.Франкла та Логотерапію

Віктор Е. Франкл

Професор, доктор медицини та філософії Віктор Еміль Франкл (1905-1997) працював професором психіатрії та неврології у Віденському університеті та викладав у різних університетах США (Сан-Дієго, Гарвард, Стенфорд, Даллас та Піттсбург). Активна лекційна діяльність охопила його усі п’ять континентів. Загалом йому було надано 29 почесних докторських ступенів з усього світу.

Франкл розвинув свою логотерапію та екзистенційний аналіз у 1930-х роках. Час, який він провів у чотирьох концтаборах під час Другої світової війни, був першим випробуванням його вчення. У найекстремальніших умовах він піддав випробуванню своє переконання в безумовній значущості життя та незнищенній гідності людини, і знайшов це підтвердження в співв’язнях, охоронцях і, насамперед, у собі самому. Про це він яскраво засвідчив у своїй книзі «Сказати життю «так», яка була опублікована невдовзі після закінчення війни.

Логотерапія та екзистенційний аналіз

Концепція логотерапії та екзистенційного аналізу Франкла базується на критичному аналізі теорії Зигмунда Фрейда та індивідуальної психології Альфреда Адлера. Франкл побачив, що поза увагою залишається духовний вимір людини в цих підходах, тому він вважав їх «редукціоністськими»: обмеженими рівнем психофізичного.

Під «логосом» Франкл насамперед має на увазі «сенс». «Логотерапія» означає підтримку в пошуку сенсу.

Для Франкла «існування» — це специфічний спосіб життя людей, а саме їхня здатність приймати позицію щодо доленосних фізичних, психічних, соціальних, економічних і культурних умов свого життя. «Аналіз існування» означає ведення до усвідомлення поточних умов існування та підтримку зусиль для творчого впливу на них у свободі та особистій відповідальності. Для Франкла діє наступне: людина не прив’язана до свого фактичного буття, а створена для можливого буття іншим. «Існування» не є статичним фактом, а динамічним процесом у постійному розвитку.

В основі підходу до особистості В. Франкл визначив три основні поняття: «свобода волі», «воля до сенсу» і «сенс життя». За В. Франклом, питання про сенс життя є природним для сучасної нормальної людини. І саме те, що людина не прагне до його набуття, не бачить шляхів, до цього провідних, виступає основною причиною психологічних труднощів і негативних переживань типу відчуття безглуздості, нікчемності життя. Головною перешкодою виявляється концентрація людини на самому собі, невміння вийти за межі себе, до іншої людини або до сенсу. Сенс, за В. Франклом, існує об’єктивно в кожному моменті життя, в тому числі і в самому трагічному. Психолог не може дати людині цей сенс, у кожного він свій. Але психолог в силах допомогти клієнту його усвідомити. Як правило, втрата сенсу життя відбувається при сильних психотравмуючих подіях: загибелі близьких людей, участі у військових діях, тощо. Отже, завданням логотерапії виступає допомога людині в здобутті сенсу життя.